2.4. Оперативно-розшукова діяльність української радянської міліції

Перший Всеукраїнський з'їзд Рад проголосив 12 грудня 1917 р. у Харкові Радянську владу і створив Українську Радянську Республіку. У зв'язку з цим постало завдання сформувати нові органи охорони правопорядку.

З цією метою у складі Радянського уряду України - Народного Секретаріату було створено

Секретарство судових справ, на яке покладалася організація та керівництво міліцією, охорона громадської безпеки, організація боротьби зі злочинністю.

На початку 1919 р. у складі Ради Народних Комісарів Української Радянської Республіки було організовано Народний Комісаріат внутрішніх справ.

Декретом Ради Народних Комісарів України від 9 лютого 1919р. було створено робітничо-селянську міліцію, основним завданням якої була "охорона революційного порядку та особистої безпеки громадян", а також боротьба "з кримінальними злочинними елементами, які є наслідком капіталістичного ладу". Законодавче створення радянської (штатної) міліції в Україні було оформлене Декретом Народних Комісарів України

"Об организации милиции", опублікованим 9 лютого 1919р. Для посилення боротьби з кримінальною злочинністю із загальної міліції були виділені судово-кримінальна міліція і судово-кримінальний розшук. 18 квітня 1919 р. був опублікований декрет Ради Народних Комісарів УРСР "Об организации судебно-уголовного розыска" .

11 травня 1919р. Народний Комісаріат Юстиції на виконання зазначеного декрету затвердив "Положення про органи карного розшуку і судово-карної міліції"". Цим нормативним актом визначалися завдання, структура, штати, компетенція карного розшуку та судово-карної міліції і порядок їх організації на території республіки. До штатів карного розшуку вводилися посади інспекторів розшуку та їх помічників, реєстраторів, вожаків собак-шукачів, агентів розшуку. В центральному апараті відкрились курси з підготовки агентів розшуку, завданням яких було: "щоб особи, які прослухали курс, повністю були підготовлені до майбутньої їх діяльності".

На початку 1922 р. міліція була виведена з ведення військового відомства і передана НКВС, першими кроками були її скорочення і реорганізація. У липні 1922 р. апарат карного розшуку був виділений з міліції в самостійний орган, очолюваний Управлінням карного розшуку, але це загалом негативно позначилося на діяльності розшуку і міліції.

У доповіді народного комісара внутрішніх справ Президії ВЧК "О состоянии милиции Украины" (липень 1922 р.) зазначалося: "уголов-ные розыски состоят из общей, оперативной й агентурно-розьюкной частей, причем последняя долженствующая вьшолнять важную работу розыска, в действительности ввиду ведення жестких штатов й недо-статочно знакомых с

искусствами раскрытия преступлений работников является слабеє прочих

122

частей .

У квітні 1923 р. видано наказ по Управлінню кримінального розшуку м. Харкова, в якому затверджувалися штати. "Каждое отделение ведает как официальным производством по имеющимся у них делам, так й нелегальний секретной разработке через секретних сотрудников й осведомителей им предаваемых" . [120] [121] [122]

Наприкінці 1923 р. була введена єдина структура апаратів кримінального розшуку.

Якщо в роки громадянської війни та перші роки відновного періоду про науковий підхід до боротьби зі злочинністю і становлення оперативно- розшукової діяльності апаратів карного розшуку в масштабах республіки мова нейшла, то з кінця 1924 до початку 1925 р. наукова організація роботи дедалі більше проникає в оперативний розшук.

Показовими щодо цього є "Инструкция для сотрудников милиции уголовного розыска по Киевскому округу" і "Указания на каждьш слу-чай деятельности работников милиции уголовного розыска применительно к местным условиям работы, составленные в развитие указаний центра по Белорцерковному округу". Так, у параграфі інструкції про затримання злочинця зазначено, що під час розшуку злочинця передусім слід з'ясувати місцепроживання його родичів, близьких, його ремесло, за яким документом і під чиїм ім'ям він міг проживати. Наголошувалося на необхідності складати

124

його портрет (прикмети, одяг, зріст) і мати його фотографію . Це був прообраз настановної роботи.

Характерно, що в цьому документі вперше зроблено спробу дати визначення основних напрямів роботи міліції і розшуку - заходів попередження, припинення і розкриття злочинів.

17 листопада 1926 р. НКВС УРСР видало положення та інструкцію про секретні частини установ карного розшуку за № 436/100, в яких детально регламентувалася діяльність підрозділів. Згідно з інструкцією оперативні працівники повинні встановлювати та виявляти осіб, групи осіб, що належать до злочинного світу, і їхні зв'язки, за допомогою спостереження за злочинцями й підозрюваними особами. Причому спостереження встановлювалося після ретельного вивчення матеріалів справи, збирання відомостей про особу злочинця і попередньої їх перевірки.

У 1924 - 1925 рр. було проведено реорганізацію повітового апарату міліції. У результаті ліквідовано зайві одиниці міліції, що дало змогу скоротити допоміжний персонал, зекономити кошти, а також підвищити рівень керівництва повітової міліції. 28 березня 1927р. ВЦВК та РНК затвердили нове Положення про НКВС, у якому особливу увагу було звернуто на "зональне адміністрування і встановлення охорони революційного порядку та громадської безпеки". У такому вигляді НКВС функціонував до кінця 20-х років XX ст.

Постановою ЦВК і РНК СРСР від 30.12.1930 р. НКВС союзних республік ліквідовувалися, а їх місце посідали управління міліції та карного розшуку, що утворювалися при раднаркомах республік. У постанові зазначалося, що причиною цього заходу була необхідність введення жорсткої дисципліни та надання більшої самостійності в управлінні органами з боротьби зі злочинністю та охорони громадської безпеки і революційного порядку у зв'язку із загостренням класової боротьби в суспільстві.

Органи міліції почали активно залучатися службами ГПУ для виконання [123] оперативно-розвідувальних заходів і завдань. Свідченням цього є наказ "О подчинении органов милиции й розыска органам ГПУ УССР" від 06.01.1931 р.. в якому наголошувалося, що оперативне використання міліції і карного розшуку має виражатися у використанні вказаних підрозділів, їх зовнішньої охорони для виконання спеціальних завдань[124] [125].

25.05.1931р. РНК СРСР затвердив "Положення про робітничо-селянську міліцію". Згідно з цим документом, органи міліції мали здійснювати нагляд за дотриманням законів і постанов органів влади, проводити боротьбу зі злочинністю, розслідувати кримінальні справи, охороняти державне і

громадське майно, а також забезпечувати особисту безпеку громадян. Міліції

126

дозволялося проводити оперативно-розшукову діяльність .

23.04.1931р. РНК УРСР затвердив Статут Головного управління робітничо-селянської міліції та її обласних управлінь.

На шляху централізації органів внутрішніх справ важливим став 1934 р., коли 10 липня постановою ЦВК СРСР було утворено загальносоюзний НКВС, до складу якого замість ліквідованого ОДІТУ ввійшло новостворене Головне управління державної безпеки (ГУДБ). В УРСР було створено НКВС, який, до речі, не був самостійним, оскільки функціонував на підставі "Положення про загальносоюзний НКВС". на який покладалися обов'язки оперативно- розшукової діяльності щодо забезпечення революційного правопорядку і державної безпеки, охорони соціалістичної власності.

У березні 1937 р. в Головному управлінні міліції СРСР і УРСР був утворений відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності з правом оперативно-розшукової діяльності.

Після приєднання Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії був установлений новий адміністративно-територіальний поділ України. На цих землях, згідно з наказом НКВС

СРСР від 06.11.1939 р. "Про організацію НКВС Західної України" були організовані 4 нових обласних управління: Львівське, Тернопільське, Станіславське, Луцьке та повітові апарати і відділи залізничної міліції.

У лютому 1941 р. у Західній Україні була створена така система: обласні управління НКВС, міські відділи НКВС, повітові (районні) відділи НКВС, селищні відділення та дільниці НКВС. Основний напрям оперативно- розшукової діяльності в новоутворених областях зосереджувався на сприянні зміцненню на їх території радянської влади.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від лютого 1941 р. НКВС СРСР був поділений на два наркомати: Наркомат внутрішніх справ і Наркомат державної безпеки, але вже 20 липня 1941 р. ці наркомати були знову об'єднані в один — НКВС.

На цьому завершується довоєнний період діяльності міліції та її оперативних підрозділів. Він характеризується не тільки активною боротьбою зі злочинністю, а й особливостями політичного та суспільно-економічного розвитку України у складі СРСР. Як і іншим державним структурам, міліції була притаманна надмірна централізація в управлінні, коли всі питання вирішувались у Москві, безкінечні реорганізації та структурні перебудови. Міліція, як і органи внутрішніх справ загалом, використовувалась насамперед як інструмент втілення в життя політики правлячої Комуністичної партії. Тому міліцію використовували для виконання не властивих для неї функцій: наприклад, забезпечення примусових заходів колективізації, здійснення нагляду за масами населення, що мобілізувались на будівництво промислових об'єктів за програмою індустріалізації того часу. Партійні органи безпосередньо займалися комплектуванням кадрів міліції. При цьому зважали не на їх ділові якості, професійну підготовку, а на суто класовий, партійний підхід за ідеологічними ознаками. Але незважаючи на це. особовий склад міліції і сам не уникнув чисток і репресій, що відбувалися в Україні в 30-ті роки, труднощів із матеріальним забезпеченням та складнощів у соціально-побутових умовах.

Діяльність органів внутрішніх справ України в роки Великої Вітчизняної війни досить широко відображена в спеціальній літературі. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 22.06.1941 р. "Про воєнний стан" вимагав від місцевих органів державної влади надавати допомогу і повне сприяння військовому командуванню у використанні сил і засобів з метою оборони держави, підтримання безпеки і громадського порядку. На всій території України, як і в цілому в Союзі, вводився особливий правовий режим, яким значно розширювались повноваження військової влади, застосування надзвичайних заходів у боротьбі зі злочинністю, охороні громадського порядку, державної безпеки і обороноздатності. За роки війни структура органів НКВС СРСР істотно не змінювалася. В союзних республіках діяли наркомати внутрішніх справ, в областях - управління внутрішніх справ, а в містах і районах - відділи НКВС. У підпорядкуванні останніх були управління, відділи, відділення міліції. Начальники управлінь міліції союзних республік були заступниками наркомів внутрішніх справ, а начальники управлінь міліції областей і країв - заступниками начальників УНКВС, начальники міськрайвідділів, відділів міліції - заступниками начальників відповідних відділень НКВС.

У роки війни міліція України, крім своїх обов'язків у боротьбі зі злочинністю і охороні громадського порядку, брала участь у бойових діях, боролася з дезертирством, мародерством, панікерами, розповсюджувачами різних провокаційних чуток, очищенні міст, що мали оборонне значення, від злочинного елементу, забезпеченні організованої евакуації населення і майна. Вона також вела боротьбу на залізничному і водному транспорті з крадіжками евакуйованих і військових вантажів, забезпечувала вимоги комендантської години, обмеження пересування автотранспорту, крім військового, здійснювала нагляд за дотриманням пожежної безпеки, протиповітряної оборони.

У процесі звільнення України від окупації НКВС УРСР розпочав комплектування органів міліції. Основним джерелом поповнення їх складу були демобілізовані воїни, партизани, а також робітники і колгоспники, які виявили бажання працювати в міліції. Організаційні форми побудови радянської міліції у звільнених районах залишалися такими самими, як і в довоєнні часи. Міліція була в складі управлінь НКВС областей, міст, районів, а начальники підрозділів міліції — заступниками начальників структур НКВС.

Оперативно-розшукова діяльність того часу була пов'язана з великими труднощами і ускладнювалася тим, що багато злочинців були озброєні, діяли віроломно і підступно, мали за плечима школу бойових дій на фронті. Все це вимагало від оперативних працівників пильності й мужності, відваги, готовності до самопожертви.

Характерним для розшукової діяльності міліції України в роки війни було посилення зв'язків із населенням, що виявлялись у різних формах, зокрема у створенні винищувальних батальйонів і бригад сприяння міліції. З метою широкого залучення громадськості в активну роботу з охорони правопорядку у звільнених районах здійснювалися заходи щодо висвітлення діяльності міліції (звіти керівників на підприємствах і колгоспних зборах, звіти дільничних уповноважених про свою роботу на зборах мешканців в домоуправліннях). На таких зустрічах обговорювались причини й умови, що сприяють зростанню злочинності, та шляхи їх усунення. Для цього складали щомісячні календарні плани проведення такої роботи, які узгоджували з керівниками підприємств і затверджували в місцевих партійних органах.

Післявоєнний період (1946 - 1954рр.) став важливим у формуванні й розвитку правоохоронних органів України, особливо оперативних підрозділів. Політичні причини і тяжкі соціальні умови, що склалися в післявоєнний час, зростання злочинності та особливо найбільш небезпечних її видів (бандитизм, убивства, розбій) змусили уряд провести чергову реорганізацію органів міліції. Так, 18.03.1946 р. за рішенням Верховної Ради СРСР НКВС був перетворений в МЕС СРСР. Аналогічні зміни були проведені і в союзних республіках.

Провідну роль у боротьбі зі злочинністю і особливо в оперативно- розшукових заходах відігравали відділи карного розшуку, штати яких були збільшені. Наприклад, у липні 1946 р. відділ карного розшуку МВС СРСР було перетворено на Управління карного розшуку. Його діяльність будувалась відповідно до спеціально розробленого Положення. Начальник цього управління підпорядковувався безпосередньо начальнику Г оловного

управління міліції та його першому заступнику.

Зростання бандитських проявів на території СРСР, а особливо в Україні, зумовило МВС СРСР ухвалити 03.12.1946 р. спеціальну директиву, яка ставила головним завданням усієї роботи боротьбу з бандитськими проявами, вбивствами, розбоями, пограбуваннями та іншими небезпечними видами злочинів.

Створювались спеціальні підрозділи для боротьби з бандитизмом з правом оперативно-розшукової діяльності. Для більш успішного виконання цього завдання відділам боротьби з бандитизмом оперативно були підпорядковані працівники карного розшуку районних та міських органів внутрішніх справ. Одночасно було ухвалено низку відомчих нормативних актів, спрямованих на вдосконалення оперативної роботи.

Економічна криза й розруха, що були наслідками війни, зумовили зростання економічних злочинів. Боротьба з цим видом злочинів була справою всієї міліції, проте основну роль відігравали відділи боротьби з розкраданням соціалістичної власності і спекуляцією. Для того щоб розкриття економічних злочинів було більш повним, для працівників цих підрозділів було організовано навчання методів розслідування економічних злочинів, введено спеціалізацію у розкритті деяких їх видів, відповідно до чого перебудовувалася і вся оперативно-розшукова діяльність.

Після проведення грошової реформи в 1947 р. перед органами міліції постали нові завдання: щодо збереження грошової маси, боротьби з карбуванням фальшивих грошей, розкраданням і розтратами соціалістичного майна.

У лютому 1948 р. у складі Головного управління міліції МВС СРСР і союзних республік, областей були створені слідчі відділи і відділення, які мали право використовувати в своїй роботі матеріали оперативно-розшукової діяльності.

З метою більш оперативного управління лінійними підрозділами по вертикалі в липні 1949 р. в УББ МВС СРСР створено відділи з керівництва оперативною роботою, боротьби з кримінальною злочинністю, боротьби з бандитизмом, слідчої роботи. УМВС областей республіки посилені досвідченими практичними працівниками відділення боротьби з бандитизмом, а в міських районних відділах внутрішніх справ — апарати по боротьбі з бандитизмом. Також розроблені функціональні обов'язки новоутворених структурних підрозділів, зокрема, завдання з оперативної роботи.

У жовтні 1949 р. за рішенням Уряду органи міліції передано із Міністерства внутрішніх справ до Міністерства державної безпеки, на яке покладалось: управління міліцейською службою, що вирішувала питання охорони громадського порядку і громадської безпеки; проведення адміністративних заходів щодо виконання законів і розпоряджень центральних і місцевих органів влади; боротьба з розкраданням державної власності і спекуляцією; карний розшук.

Відділам карного розшуку і боротьби з розкраданням державної власності і спекуляцією відомчими актами надавалося право оперативно-розшукової діяльності. Знову була розроблена нова структура місцевих органів міліції, вводився лінійний принцип (за видами злочинів) підпорядкування.

У зв'язку з політичними змінами в країні ЦК КГТРС, Рада Міністрів СРСР і Президія Верховної Ради СРСР 06.03.1953 р. ухвалили спільне рішення про об'єднання союзних і республіканських міністерств державної безпеки і внутрішніх справ у єдине союзно-республіканське міністерство внутрішніх справ.

У 1969 р. з метою посилення оперативно-розшукової діяльності замість Головного управління міліції МВС УРСР створено самостійні структурні підрозділи — Головне управління карного розшуку, Управління боротьби з розкраданням соціалістичної власності, Управління ДАІ та ін.

Для удосконалення організаційної роботи та управління органами внутрішніх справ у 1971 р. в МВС УРСР та УВС облвиконкомів створено штаби як основні органи управління, що займалися аналізом злочинності, здійснювали контроль за станом оперативно-розшукової діяльності, розробляли

управлінські рішення з найважливіших проблем боротьби зі злочинністю.

Починаючи з 1970 р. набула розвитку теорія ОРД як єдина самостійна наука, хоча викладання було започатковано в навчальних закладах системи МВС ще в 1958 р.

У цей період зусилля фахівців з оперативно-розшукової діяльності були спрямовані на розроблення і визначення предмета, завдань, принципів, суб'єктів цієї діяльності, законодавчого регулювання науки.

Демократичні перетворення в суспільстві не оминули і органи внутрішніх справ, їх діяльність стала більш відкритою, посилились зв'язки з населенням, засобами масової інформації, громадськими формуваннями, органами місцевої влади. В деяких містах і районах України (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ) у 1989 р. місцеві Ради приймають рішення щодо введення додаткової чисельності працівників міліції. В цей час створюються перші підрозділи боротьби з організованою злочинністю, розширюється підслідність органів внутрішніх справ, а також створюються слідчі частини Головного слідчого управління МВС України. В 1985-1990 рр. МВС УРСР видало низку наказів, у яких визначались форми і методи оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ. Створювались спеціальні структури, підрозділи з координації дій, аналітичні групи.

У 1990 р. політична ситуація в СРСР, складовою частиною якої була Українська РСР, продовжувала загострюватись. У деяких регіонах країни відбувалися міжнаціональні та міжетнічні конфлікти, які призводили до жертв серед населення, масових заворушень тощо.

Слід визнати, що криміногенна ситуація в державі на початку 90-х років XX ст. була дуже складною. Це стало наслідком стрімкої криміналізації суспільства, яка розпочалася ще за кілька років до проголошення незалежності України. Сталися масштабні політичні й соціальні зміни у суспільних відносинах. Внаслідок переходу від планової економіки до ринкових відносин багато підприємств було закрито, зростало безробіття, втрачалися заощадження, стрімко зростали ціни, що призвело до різкого зубожіння значної частини населення. Сталося розшарування суспільства на бідних і багатих практично за відсутності середнього класу. Сумна тенденція зниження рівня суспільної моралі, правовий нігілізм - все це також призвело до зростання злочинності в Україні.

Зростав кримінальний професіоналізм, злочини ставали дедалі жорстокішими та зухвалішими, збільшувалась їх корислива мотивація. Виникали нові види злочинної діяльності, серед яких убивства на замовлення, торгівля людьми, зброєю, вибуховими речовинами, стратегічною сировиною тощо.

Проте незважаючи на всі складнощі, українським правоохоронцям вдалося не тільки вистояти в цих складних умовах, а, зміцнівши, розпочати наступ на злочинність. В умовах недостатнього фінансування і гострого кадрового дефіциту міністерства і відомства України, що відповідають за внутрішню безпеку держави, спромоглися вирішити основні завдання, що стояли перед ними, а головне - зберегти стабільність оперативної обстановки в

країні, запобігти розгортанню міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів.

Важливе місце у цьому процесі посідали оперативні (спеціальні) підрозділи і служби відповідних державних органів, уповноважених проводити

ОРД.

Етапом розвитку суб'єктів ОРД стало вдосконалення правового забезпечення їх діяльності. Наприклад, для української міліції подібним етапом стало ухвалення Верховною Радою УРСР 20.12.1990 р. Закону Української РСР "Про міліцію". Цим нормативним актом було закладено правову основу діяльності міліції України. Закон зі змінами і доповненнями і нині є основоположним документом діяльності сучасної міліції. У ст. 7 Закону визначено, що "міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ Української РСР, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції"".

При виконанні зазначеної у Законі оперативно-розшукової функції міліція мала користуватися у своїй діяльності тими правовими актами, які були затверджені в СРСР. Це положення стосувалося й усіх інших суб'єктів ОРД.

Після прийняття 24.08.1991 р. Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України у життєдіяльності оперативних (спеціальних) підрозділів і служб, уповноважених проводити ОРД, розпочинається якісно новий етап.

Переломним моментом у розвитку ОРД стало прийняття Конституції України від 28.06.1996 р., Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.1992р.

У результаті прийняття зазначених нормативних актів законодавче регламентувалась ОРД, завдяки чому матеріали, отримані у процесії її здійснення, втратили властивість "не підлягаючих розголосу даних" чи "матеріалів, отриманих негласним шляхом" і таких, що не мають доказового значення. Також значно розширилася система гласних, регламентованих законом дій, спрямованих на виявлення і закріплення слідів злочину та інших фактичних даних, які в подальшому можуть мати значення доказів у кримінальній справі.

Було законодавчо встановлено, що матеріали ОРД можуть бути використані в кримінальному процесі безпосередньо, без дотримання обов'язкової раніше умови , відповідно до якої джерело таких даних не може бути оприлюдненим. Суб'єктам доказування, як випливає з цього, належить самим визначати, які та в якій кількості використовувати дані, отримані

127

оперативним шляхом .

Запитання для самоконтролю

1. Дайте характеристику розшуку у давні часи.

2. Як здійснювалися пошукові заходи в козацьку еру?

3. У якому році відбулося становлення професійного карного розшуку? [126]

4. Як здійснювалися оперативно-розшукові заходи у часи Державноїварти?

5. Якою була оперативно-розшукова діяльність у радянські часи?

6. Коли був прийнятий Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність"?

7. Які актуальні проблеми ОРД на сучасному етапі?

Список літератури

1. Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини. - Л., 2000.

2. ВозньЛ А. Ф. Петрашевский й тайная полиция. - К.. 1985. - 85 с.

3. Веселов В. І. Про становлення радянського карного розшуку і основні його завдання// Питання вдосконалення оперативної роботи ОВС: Праці ОВШМ / МВС СРСР.ОВШМ.-Омськ, 1977.-С. 111-125.

4. З історії україської міліції і карного розшуку. За сторінками спецвит :ку журн."На посту". Рік 1926 // Бюл. з обміну досвідом роботи ОВС УРСР. - К. 1988. -№98. - С. 72-75.

5. История милиции УССР. - 1968. - Т. 1. - С.368.

6. Киеескийобл. Гос.архив. -Ф.1896. -Оп. 1.-Д. 593.-Л. 469-472.

7. Конрад Н. Й. О смисле истории: Избр. тр. - М., 1974.

8. Крылов Й. Ф. Розыск. дознание. следствие: Учеб. пособ. / И.Ф. Крылов, А.Й.Бастрыкин - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1984. - 217 с.

9. Линовский В. А. Опыт исторических розысканий о следственном уголовном судо-производстве вРоссии.-М., 2001,-Новое изд., перепеч. с изд. 1849 г.-С. 13-20.

10. Лурье Ф. Полицейские й провокатори / Ф. Лурье. - СПб., 1992.

11. Мельниченко І. І. Розшук Царської Росії// Бюл. з обміну досвідом роботи. —№113/114/МВС України - К„ 1994. - С.77 - 79.

12. Михайленко П. П. Українська Державна варта // Іменем Закону. — 1993. — №51.

13. Михайленко П. П., Кондратьєв Я. Ю. Історія міліції України. — К.: Генеза, 1997.-Т. 1.-504с.

14. Мулукаев В., По.іубинский Р. Сказ о сыске / Сов. милиция. — 1990. — №1. — С.93-94.

15. Соборное Уложение царя Алексея Михайловича 1649 года // Памятники русскогоправа. - М., 1957. — Вып. 6.

16. Пошук А. Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в XVII - XVIII ст. (1648-1782).-Л., 1967.

17. Пиджаренко А.М. История й тайны уголового й политичиского сыска. — К.: Юрин-форм, 1994:-339с.

18. Погоргцький М. А. Проблеми використання матеріалів оперативно- розшукової діяльності в кримінальному процесі: Монографія — К.: РВВ НА СБУ, 2004. — 336 с.

19. Погорецький М. А. Розшук в кінці ХУІІ-на початку XVIII ст.ст. // Право і безпека.,2003. -№3, Т.2.-С. 121-124.

20. Погорецький М. А. Розшук за Статутом кримінального судочинства 1864 року / //Вісн. Акад. прав, наук України. — X., 2003. — № 4. — С. 272-283;

21. Погорецький М. А. Розшук злочинців та доказування їхньої вини за часів РуськоїПравди // Право і безпека- 2002. - № 3. - С. 73-77.

22. Погорецький М. А. Розшук і його місце у кримінальному процесі у 1917-1925 рр. Проблеми законності. - X.: Нац. юрид. акад. України, 2004. — Вип. 66. — С. 103—113.

23. Погорецький М. А. Розшук у 30—50 роки. XX століття і його місце в кримінальному процесі //Проблеми законності. -X.: Нац. юрид. акад. України, 2003.-Вип. 64.-С. 159-168;

24. Погорецький М.А. Розшук у козацьку добу // Право і безпека. — 2003.

— № 1, — Т.2. -С. 117-120.

25. Погорецкий М. А. Розыск во времена казачества на Украине й использование его результатов в уголовном судопроизводстве // История государства й права. - М., 2004.-№ 2.-С. 30-32;

26. Погорецький М. А. Функціональне призначення оперативно- розшукової діяльності у кримінальному процесі: Монографія. — X. — РВФ "Арсіс. ЛТД". 2007. - 574 с.

27. Правда Русская: Учеб. пособ. / Под ред. Б. Д. Трекова. - Л., 1940. - Ст. 32, 34, 35-39,77 Пространственной редакции: Памятники русского права. / Сост. А. А.Зимин /Под ред. С. В. Юшкова. - М., 1952. - Вып. 1. Памятники права Киевского государства Х-ХІІ в.

28. Правда Русская: Учеб. пособ./Под ред. Б. Д. Трекова.-Л.. 1940.-Ст. 18,21,22,32, 34, 35-39, 48-49, 66, 77, 85-87, 115 Пространственной редакции.

29. Приложение к справке о положений уголовного розыска в империи й мерах егоразвития. - СПб., 1913.-С. 1219.

30. Российское законодательство X - XX веков. - М.: Юрид. лит-ра, 1986.

— Т. 4. — 511 с.

31. Рьюаков Б. Гуманитарии в зпоху НТР // Наука й жизнь. — 1972. - №3.

— С. 42-45.

32. Самойлов В.Г. Правовые. морально-зтические нормы й принципи ОРД ОВД //Материалы й лекции для слушателей й курсантов учебных заведений МВД СССР.-М., 1984.-С. 8-9.

33. Сідак В. С., Степанов В. С. З історії української розвідки та контррозвідки. — К.,1995.-402с.

34. Софроненко К. А. Обшественно-политический строй й право Галицко- Вольшской Руси ХІ-ХІІІ векав. -М., 1955.

35. Спиридович А.И. При царском режиме. - Петербург, 1926.

36. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. - К.Юрінком Інтер, 1999. - 574 с.

37. Центральный архив Украины. - Ф. 1. -ОП. 2.-Д873. —ч. 1. Приказ от 11.10.1922 г.

38.Черкасов Ю.Е. Історичні аспекти законодавчого та відомчого нормативно-правового регулювання агентурної роботи в ОВС // Наук. вісн. НАВСУ. - К., 2004. - С. 191-203.

39.Черняк Е. Пять столетий тайной войны. - М.: Междунар. отношения,

1977. - С. 7.

40. Юшков С. В. Общественно-политический строй й право Киевского государства.-М., 1949.

41. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. — К.: Наук, думка, 1993. — Т. З. — 558 с.

42. Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків.-К.: Наук, думка, 1990.- Т. 1.-589с.

<< | >>
Источник: Д.Й.Никифорчук та ін.. Оперативно-розшукова діяльність: Навч. посіб. / Є. М. Моісеєв, О.М.Джужа, / За ред. проф. О. М. Джужи. - К. : Правова єдність,2009. -310с.. 2009

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.4. Оперативно-розшукова діяльність української радянської міліції:

  1. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки (1937 р.)
  2. Закон про включення Західної України до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік і з\'єднання її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою (1 листопада 1939 р.)
  3. Закон про включення північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії в склад Української Радянської Соціалістичної Республіки (2 серпня 1940 р.)
  4. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки (1978 р.)
  5. Закон про включення Західної України до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік і з’єднання її з Українською Радянською Соціалістичною Республікою (1 листопада 1939року)
  6. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки (1978р.)
  7. УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА (1917-1921 рр.)
  8. ПИТАННЯ 8. Зв\'язок криміналістики з оперативно-розшуковою діяльністю
  9. Інформаційне забезпечення оперативно-розшукової діяльності ОВС України
  10. Повноваження військових прокуратур при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність та здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень
  11. Д.Й.Никифорчук та ін.. Оперативно-розшукова діяльність: Навч. посіб. / Є. М. Моісеєв, О.М.Джужа, / За ред. проф. О. М. Джужи. - К. : Правова єдність,2009. -310с., 2009
  12. 2.4. Оперативно-розшукова діяльність української радянської міліції
  13. 7.3. Прокурорський нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю
  14. 7.4. Судовий контроль за оперативно-розшуковою діяльністю
  15. ТЕМА 8 Підрозділи, уповноважені проводити оперативно-розшукову діяльність
  16. Види підрозділів, що виконують оперативно-розшукову діяльність
  17. Обов'язки підрозділів, що проводять оперативно-розшукову діяльність
  18. Права підрозділів, які проводять оперативно-розшукову діяльність
  19. 4.2. ВИДИ КОНТРОЛЮ ЗА ОПЕРАТИВНО- РОЗШУКОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
  20. 4.3. СУДОВИЙ контроль за оперативно- розшуковою діяльністю
- Авторское право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -